Не чекайте, що люди дадуть вам завдання
Фотограф Уеслі Верхов у 2019 році брав інтерв’ю у Корін Сімпсон, бруклінського фотографа та майстра ювелірних виробів, якій нещодавно виповнилося 80 років.

Колись у 70-х роках їй пощастило познайомитися з Мухаммедом Алі. І це тільки завдяки тому, що вона сама ставила собі завдання, а не чекала поки хтось запропонує їй роботу. Ось, що вона розповідає.
Я пам’ятаю, як фотографувала Мухаммеда Алі. Мені здалося, що в камері є рулон плівки. Я була з ним цілий вечір, а в якийсь момент відчула, що щось не так.
Я запитала себе: «Чому я так багато фотографую, а плівка не закінчується?». Я відкрила камеру і виявила, що ніякої плівки нема. Це був сильний урок.
Я нічого не сказала. Просто розпакувала рулон плівки, засунула його в камеру і продовжила знімати. Я хвилювалася, тому що була із великим Мухаммедом Алі. Я була там весь вечір. І просто робила свою справу. Це була одна з найкращих ночей у моєму житті.
Далі інтерв’юер запитує, для чого вона виконувала цю роботу. Він вважає, що це було завдання якогось журналу і тому вона мала отримати ці фото. На що Сімпсон відповідає:
Це було самозавдання! Він бився з Кеном Нортоном у Madison Square Garden. Я хотіла фотографувати людей, які заходили туди. Я знала, що вони виглядатимуть неймовірно. Тож я вирішила стояти перед входом і просто фотографувати.
Я сама поставила собі це завдання.
Я бачила там багато знайомих людей, які заходили подивитися на бій. Мені було погано, тому я не могла піти дивитися бій. Я була там, щоб просто документувати людей на вулиці.
У якийсь момент до мене підійшов чоловік, який знав Мухаммеда Алі. Він запитав, чи хочу я з ним зустрітися. Я погодилась. Він ввів мене через бічні двері. І ось він! Мухаммед Алі на масажному столі готується до бою.
Коли він закінчив і підвівся, Мухаммед Алі сказав: «Ми йдемо на ринг. Ти підеш зі мною».
Я йшла позаду нього і не могла в це повірити. Коли він виходив на ринг, за ним йшло його оточення, і я була в цьому оточенні.
Це було дивовижним самозавданням.
Пізніше мої фото були опубліковані в спортивному журналі. Я сама зателефонувала редакторам і продала їм фото і цю історію. Твір називався «Моя ніч з Мухаммедом Алі».
Корін Сімпсон радить не чекати ніяких завдань, а починати діяти самостійно.
Я завжди кажу фотографам, не чекайте, поки хтось поставить вам завдання. Це фігня.
Якщо хочеш щось зробити, вирушай туди і роби це самостійно. Потім подай результат редакції. Зателефонуй в журнали і скажи, що отримав ці фотографії. Ось так я і робила.
Людей чекати не можна. Якщо ви чекаєте, поки люди дадуть вам владу або роботу, цього може ніколи не статися.
Мені не потрібно, щоб мені казали, що я можу це зробити. Я просто знаю, що можу це зробити. Тож я просто йду і роблю.
Це завжди рухало мене як художника. Просто робіть те, що хочете робити. Пізніше дізнаєтесь, де це підходить. Це найкращий спосіб, який я знаю.
Я згадав, що коли був копірайтером у 2011 році, сам ставив собі завдання, щоб наповнити портфоліо. Я вигадував імена компаній, обирав галузі, в яких вони розвиваються і писав тексти для сторінок їх сайтів. Потім робив дизайн сторінок тих сайтів і розміщував на них тексти.
З таких робіт почалось моє портфоліо. Майбутні клієнти могли прийти і подивитися, як я пишу і чи підходить їм такий стиль написання текстів. Я не чекав завдань від клієнтів. Я сам вигадував собі завдання, які потім приводили мені клієнтів.
Зараз я не пишу тексти за гроші. Тоді копірайтинг став для мене цікавою роботою. Думав що буду займатися цим все життя. Потягнуло в інші напрямки. Але навичка писати тексти залишилась. Дякую собі за цей досвід.
Поділіться в коментарях власними історіями, де ви ставили собі самозавдання, щоб рухатись вперед. Це буде цікаво.