Люди намагаються демонструвати публічно лише найкращі результати роботи. І приховують помилки, які зробили на шляху до результату.
Але помилка часто — найцінніше для аудиторії.
Особливо, коли ШІ заповнив майже весь простір.
ШІ прийшов не так давно. Але ми вже встигли від нього втомитися. Не тому що він поганий. Просто ми вже чітко відслідковуємо, що створив ШІ, а що людина.
В контексті створення чогось смертність — наша привілея перед ШІ.
Бо ми цінуємо час. А особливо час, проведений за роботою, яка нам подобається. А помилки — невід’ємна частина роботи. І тому це частина часу, який ми цінуємо.
ШІ — ідеальний самозванець, який навіть не думає про синдром самозванця. У нього ця функція атрофована за замовчуванням.
ШІ не дозволяє собі помилок, бо просто не вміє помилятися. Він не знає, що у світі існують помилки. Він просто обробляє інфу і видає найкраще, враховуючи те, чого хоче користувач, згодувавший йому промт.
Це безумовно корисна машина. І безумовно бездушна.
Люди хочуть бачити менше ШІ й більше живих помилок. Бо вже в самих помилках є душа митця.
Хто не дозволяє собі помилок — живий мрець. Або застиглий живець.
Помилки — джерела уроків. Уроки — кроки для вдосконалення і наступних більш якісних помилок.
Живі дозволяють собі помилятись. Помилка — доказ існування життя митця.
Помилка — результат кроку. А наслідок суми кроків — зростання.
Але помилка — не завжди ознака помилки.
Іноді помилка — це необхідність для наступного правильного кроку. А отже це може бути просто сходинкою, яку ми пофарбували у колір помилки (перефразовуючи одного боксера).
Помилки хочуть бути побаченими.
Демонстрація помилок — це демонстрація ціни прожитого шляху до появи шедеврів. І кожна помилка збагачує фінальний результат сенсом.