Щоранку я сідаю за клавіатуру і просто пишу якийсь пост. Зазвичай виходить якась хрінь. Але іноді народжується щось чим хочу поділитись.
Сьогодні не такий день. Я знову просто пишу текст. Опублікую його в блог і нехай там помре.
Я називає це чернетками життя. Я просто складаю букви у слова, слова у речення, речення в абзаци. Якщо пощастить, з цього народиться текст.
Написання таких текстів — це як медитація. Мене це заспокоює.
Мій блог читає дуже мало людей, щоб я переймався через те, що це комусь не сподобається. Це не важливо.
Крім того, мені здається, що якщо я не буду писати хоч щось, то перестану нормально думати. Тому що багато завдань вже вирішує ШІ. Я не хочу віддавати йому можливість думати за мене. Тому пишу.
Коли пишу, я думаю повільніше і намагаюся почути, що дійсно хочу сказати.
Мені подобається цей процес.
Коли нервую, пишу. Коли хочу подумати, пишу. Коли мені добре, пишу.
Я просто пишу. І ви пишіть.