Щотижня ми з нею розстаємось на один день

Щотижня ми з нею розстаємось на один день.

Зазвичай це четвер. З самого ранку я беру дітей, розвожу їх по навчальним закладам, а сам додому не повертаюсь до вечора.

Зазвичай це четвер. В цей день мене нема вдома з 8 ранку до 19 вечора.

Ми з дружиною обидва працюємо вдома. Іноді їй потрібно щоб поруч нікого не було. Це психологічна потреба бути деякий час наодинці.

Тому одного разу вона попросила, щоб я час від часу залишав її саму. Я погодився. І це стало традицією.

Щочетверга вона вдома сама. Мене не цікавить що вона робить в цей час. Спить, їсть, танцює, співає, колупає носа, їсть печиво, п’є вино… неважливо.

Четвер — її простір, її всесвіт. Мене там майже не існує.

І, здається, за кожну таку відсутність вона ніби перезаряджається. Стає вільною від дрібних вад, які накопичуються в щоденному спільному житті. Вона вміє залишати їх у минулому, як непотрібні речі, які втратили цінність.

Це її простір. І завдяки цьому простору вона може бути собою для себе. І для мене.