Письменниця Камонгн Фелікс каже, що дуже багато творців створюють свої шедеври з травми.
Коли ми відчуваємо сум, переживаємо трагедію або стрес, створювати легше. Більшість відомих картин, пісень, оповідань, віршів створені із травми. Якщо ми будемо дивитися на ці шедеври уважніше, це можна розгледіти. Ніби травма дає деякий імпульс, яки допомагає емоції перетворити на інструмент і використати його для створення.
Травма — підлий звір. Вона з’являється в нашому житті несподівано, і ніхто не може ухилитися від неї. Деякі з нас проводять більшу частину свого життя, вірячи, що ми в безпеці, що нас поважають і цінують, але потім з’являється травма (смерть батьків, важкий розрив), і ці речі більше не здаються правдою. Травма руйнівна і універсальна.
Тож цілком логічно, що так багато письменників і художників створюють мистецтво про травми, особисті й вигадані — ми пишемо на універсальні теми, бо хочемо мати можливість спілкуватися з нашою аудиторією. Небагато тем так само важливі, як травма.
Немає нічого поганого в тому, щоб використовувати травму для творчості. Але завжди краще до цього додавати гумор, щоб результат творчості був більш реалістичним.
Коли ми перебуваємо в травмувальному моменті, всі емоції проявляються, включно з гумором. Але коли ми переказуємо травму, ми майже ніколи не згадуємо смішні моменти або моменти, коли можна було тільки сміятися. Спогад про ці моменти робить переказ травми реальнішим, бо читач розуміє, що іноді болісне може бути болісно-смішним.
Вони хочуть читати справжність і мати можливість побачити проблиски своєї болісно смішної реальності у вашій. Це те, що робить його реальним і те, що робить його терпимим – те, що читач може використати сміх, щоб допомогти пом’якшити тригер у своєму власному тілі.
Травма допомагає митцям стати ближче до читача. Дає можливість показати, що митець і його аудиторія живуть в одному світі і можуть переживати ті самі емоції або схожі події.
Читаючи книги, ми кращими називаємо ті, які нагадують наше життя. Книги, в яких ми можемо побачити себе або уявити себе.
У різних людей при читанні книги виникає відчуття, ніби цю саму книгу писати тільки для нього. Або що ця книга про їх життя.
Це відчуття виникає завдяки тому, що автор дуже добре пропрацював реальність світу, додавши туди травму і все що відбувається навколо травми: гумор, сміх, смуток, радості.
Це стосується і картин, музики, віршів, кіно. І всього, що ми називаємо мистецтвом.
Як письменники, ми не можемо уникнути того, що нас приваблює. Але ми зобов’язані враховувати інтереси наших читачів. Ми зобов’язані піклуватися про наших читачів і про себе, коли пишемо про травму. Ми можемо і повинні створювати методи, які дають нам змогу бути максимально щирими і стриманими, щоб ми не використовували наші власні історії та травми заради того, щоб їх читали.
Травми притягують більше читачів, тому що людина влаштована так, що її тягне в цей бік. Тому іноді ми хочемо дивитись драматичне кіно, в якому у нас є можливість і дозвіл пустити сльозу.
Нам ніби необхідно відповідне мистецтво як пропуск до країни смутку.
Іноді ми хочемо плакати і тому шукаємо для цього привід у мистецтві.
Камон Фелікс, поет і есеїст. Є автором книги “Побудуй собі човен” яка увійшла до лонг-листа Національної книжкової премії в галузі поезії, до шорт-листа премії PEN/Open Book Award і до шорт-листа літературної премії Lambda. Її вірші публікувалися в Academy of American Poets, Freeman’s, Harvard Review, Lit Hub, The New Yorker, PEN America, Poetry Magazine та інших виданнях. Її есе публікувалися в журналах Vanity Fair, New York, Teen Vogue та інших виданнях. Вона є авторкою статей у The Cut.