«Важко» стало приємним
На початку травня говорив, що працюю над кубиками преса.
І скажу вам, це непросто. Прям дуже непросто.
У мене ніколи не було кубиків. Хоча були намагання їх отримати.
На початку травня почав рухатись прицільно.
1. Дефіцит калорій. Я їм менше, ніж тіло просить. Часто відчуваю голод.
2. Я займаюсь більше ніж раніше. Часто відчуваю втому.
3. Я хочу солодощі. Але взагалі на них не дивлюся. Найсолодше, що зараз їм — банани. По одному в день.
Спочатку було просто важко.
Але зараз бачу якийсь результат і розумію, що це можливо. І це додає сил, бо є розуміння, що все не дарма.
Мені все ще важко. Але це важко стало приносити задоволення.
Приходять думки: «Я голодний і це круто», «Я втомлений і тому молодець».
В цьому році у мене є віра, що впораюсь.
Коли важко стає приємним, треба це використовувати.
Важкість перестає створювати дискомфорт і починає надихати. Мозок адаптується до нових звичок, і те, що раніше здавалося складним, стає звичним і приємним.
Я продовжу. Буду тримати вас в курсі. Коли все вийде, в деталях розповім, що для цього було зроблено, щоб зафіксувати цей досвід і віддати вам.
Мені здається, що це працює лише для чоловіків. Знаю по собі, коли тяжко то з’являється бажання піддати ще більше і біль такий солодкий… а для жінок це не працює, якщо не зламається (в прямому сенсі не пошкодить собі щось) то точно почувають себе гірше і постійно стомлені.
Сусідка має проблеми тепер зі спиною, подруга отримала проблеми з ногами, ще одна має тепер проблему з рукою. я так розумію всі вони надто знущались над собою даючи великі на вантаження. Не знаю чи це у всіх так жінок, суджу лише по знайомих та дівчат яких бачив у залі.
Ну це вже крайнощі. Завжди треба прислухатися до тіла і навантажувати тільки тим, що воно може витримати. Якщо нема впевненості, краще не ризикувати ні чоловікам ні жінкам.