Звідки у мене сили постійно щось писати?
Я не можу не писати. Я постійно щось пишу, або від руки, або на клавіатурі. У мене безліч неопублікованих заміток, які я безнадійно обіцяю собі колись дописати. І я чудово розумію, що навряд це колись станеться.
Так влаштована особиста ефективність: ми маємо відмовлятися від чогось, щоб дати жити чомусь важливішому.
Але я все одно пишу і пишу. Це допомагає думати.
Коли пишу будь-що без зупинки, через 5-10 хвилин помічаю, що думки повернуло в інший напрямок. І я вже пишу на іншу тему. Не на ту, на яку хотів писати, коли починав. І це може завести у різні простори. І на різну глибину. В цьому є щось прекрасне.
Під час написання ніколи не знаю, чого від себе очікувати. Написання дає мені можливість бути цікавим собі.
Але, крім того, що я постійно пишу, я ще й постійно щось читаю.
Мені подобається читати особисті блоги людей. Не сторінки у соцмережах, а саме блоги на особистих сайтах.
Наприклад, чудовий блог Остіна Клеона, або Сета Годіна. Я не можу від них відірватися.
Блог Остіна я відкрив для себе у 2022 році і настільки в ньому потонув, що почав читати с першої сторінки — зі статей, які він писав ще у 2005 році. Читаю блог, як книгу.
Зараз я на 83 сторінці. Кожна сторінка це 10 статей. Всього в блозі 294 сторінки. Тож ви можете приблизно прикинути, скільки я вже прочитав.
Блог Остіна завжди закріплений у вкладках і не закривається вже понад рік. Я хочу дочитати його до кінця. Не можу не дочитати.
Сила блогу в тому, що Остін описує майже кожен день свого життя. Його блог — це серіал про його життя. Це велика історія художника.
Також я підписаний на безліч блогів через додаток Фідлі. Там у мене підписки не тільки на особисті блоги. Ще є багато тематичних і галузевих.
Вже накопичилось понад 3000 непрочитаних статей. Звісно, я все це ніколи не прочитаю. Але іноді, коли є відповідний настрій, я лізу в одну з тек і просто живу там.
Я це називаю «дивитись на вогонь». По аналогії з тим, як печерні люди повертаючись з полювання сідали у навколо вогнища і просто дивились на вогонь. Так вони відпочивали. І я так відпочиваю, дивлячись на те, що хтось написав у своєму блозі.
Завдяки такому підходу у мене завжди є якісь ідеї, конспекти, або виписки, які потім я перетворюю на пости чи проекти. Або які активують у моїй голові певні розумові процеси, які хочуть продовжити жити у блозі чи у щоденнику.
Чужі блоги — для мене паливо. Без них іноді не можу рухатись вперед. Я бачу, як вони всі роблять свою справу і це дає чітке усвідомлення, що світ рухається вперед. А тому і я маю.
Але є нюанс. Якщо багато з блогерів змушують себе постійно щось писати, я, зазвичай, просто пишу і отримую від цього кайф.
Я просто постійно щось пишу. Бо не можу не писати. І найприємніше в цьому те, що є люди, яким цікаво те, що я написав. Це дає мені сенс продовжувати і посилює моє захоплення. Дякую вам.
